Психологічна готовність дітей до школи
Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання.
У складному комплексі якостей, із яких складається готовність до шкільного навчання, варто виділити:
- мотиваційну. Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини з людьми тощо).
Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі притаманної дітям допитли¬вості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (бажання опанувати грамоту, читання та ін.).
Якщо ж пізнавальна активність не сформована, дитину приваблюють різноманітні другорядні мотиви, пов'язані зі сприйняттям школи як місця для розваг, і дитина виявляється неспроможною взяти на себе обов'язки учня.
- розумову. Діти приходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне — із розвинутим сприйманням і мисленням (вони вже мають освоїти операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виділяти в них істотні особливості, міркувати й робити висновки.
Крім того, діти повинні володіти початковими навчальними вміннями (концентрація уваги не на результаті, а на процесі виконання навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.).
- емоційно-вольову. Bміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв 'язання навчальних завдань тощо.
Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувались із навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами.
Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за шестирічних рівнем психічного розвитку дошкільниками, багато хто з них дітей поступає до школи і включається у навчальну діяльність.
У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин; переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо.
Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є гостра чутливість (сензитивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями й способами систематичного навчання.
Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час навчальних занять вони з'являються й підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів.
Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії.
Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем.
Мета досягається набагато успішніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гриІснує багато визначень шкільної адаптації.
Як приклад традиційного визначення можна привести визначення М.В.Максимової (1994), яка шкільну адаптацію трактує як процес входження дитини в нову для неї соціальну ситуацію розвитку.
До числа основних первинних зовнішніх ознак проявів шкільної дезадаптації вчені одностайно відносять утруднення в навчанні і різні порушення шкільних норм поведінки.
Основні чинники, що можуть стати причиною шкільної неуспішності: недоліки в підготовці дитини до школи, соціально-педагогічна занедбаність; тривала і масивна психічна депривація; соматичне ослаблення дитини; порушення формування шкільних навичок (дислексія, дисграфія); рухові порушення; емоційні розлади.
Шкільна дезадаптація дитини — складне явище. Відставання в навчанні обумовлено такими чинниками, як методика навчання, особистість учителя, допомога дитині з боку батьків, атмосфера в школі й класі, місце дитини у взаєминах з дітьми і вчителями, особистість самої дитини.
Такий чинник шкільної неуспішності, як особистісні особливості дитини, є також багатоплановим. Дослідники виділяють наступні перемінні: позиція учня, мотивація навчання, рівень навичок розумової діяльності, здатність до довільної регуляції і самоорганізації, рівень здоров'я і працездатності, інтелект дитини. Відставання в розвитку й низькі показники шкільної успішності — це не одне і те саме.
При відставанні в розвитку ми можемо говорити про наявність у школяра затримок дозрівання інтелектуальних, вольових, мотиваційних структур у порівнянні з віковою нормою. Тоді як шкільна неуспішність може бути викликана впливом середовища, методики навчання, позиції того, хто вчиться і т.і. Таким чином, неуспішні школярі — неоднорідна група, до якої потрапляють діти з різноманітними проблемами.